Трохи про сором

Сором з'являється у контакті з іншою людиною. І лише у контакті з іншим він може зникнути. Розказуючи про те, в чому я не був прийнятий і в чому мене колись не підтримали друзі, батьки або інші важливі люди, можна в кінцевому підсумку прийняти свої частини, які раніше здавалися неприйнятними: злість, дурість, некрасивість, вразливість, ...

Але! Сором змушує все це ховати, він зупиняє прояви моєї особистості, які я ненавиджу, і не дає іншим жодного шансу показати, що багато з того, що вже довгі роки собі забороняєш, цілком нормальні людські прояви. Чим більше їх ховати та уникати, тим більше ці якості демонізуються і тим менше шансів, що я наважусь колись комусь ними пред'явитися.

Парадокс. Щоб прийняти свою слабкість, важливо її комусь показати і побачити, що для оточуючих такий я дуже навіть симпатичний, але здатись слабким нестерпно, тому я уникаю ситуацій, де можу так проявитися, прокачують свою силу ще більше, тим самим не даючи слабкості жодного шансу бути поміченою.

Важко жити усіченою версією себе. Це впливає і на самооцінку і на відчуття цілісності, на розкутість, вміння розслабитися та отримувати задоволення від життя.

Якщо жити, приймаючи всі свої прояви і якості, то відпадає необхідність у гіперкомпенсації, нарощуванні броні, зникає страх бути покинутим

Існує побоювання, що якщо я прийму свою злість, наприклад, то з цього часу тільки агресивним і буду. Насправді, єдине що зміниться - я зможу вибирати! З цього моменту мені можна бути не лише «милою лапочкою», а й у ситуаціях небезпеки, захисту своїх кордонів і інтересів виявляти незгоду та відстоювати себе. А «мила лапочка» нікуди не пропаде. Доброта, співчуття та прийняття залишаться і виявлятимуться в інших обставинах. Вибір за мною!